В широкому плані особистість людини є інтегральною цілісністю біогенних, соціогенних і психогенних елементів.Біологічна основа особистості охоплює нервову систему, систему залоз, процеси обміну речовин (голод, спрага, статевий імпульс) статеві відмінності, анатомічні особливості, процеси дозрівання і розвитку організму.Соціальне „вимірювання” особистості обумов-люється впливом культури і структури груп, в яких людина була вихована і в яких вона бере участь. Найважливішими соціогенними доповненнями особис-тості є соціальні ролі, виконувані нею в різних групах (сім ' ї, школі, групі ровесників), а також суб ' єктивне „Я”, тобто створене під впливом дії інших уявлення про власну персону, і відображене „Я”, тобто комплекс уявлень про себе, створених з уявлень інших людей про нас самих.
В сучасній психології немає єдиного розуміння особистості. Проте більшість дослідників вважає, що особистість є сукупність рис, що визначають образ (стиль) мислення даної людини, лад її відчуттів і поведінки, що прижиттєво формується і індивідуаль-но своєрідна.В основі особистості лежить її структура - зв ' язок і взаємодія щодо стійких компонентів (сторін) особистості: здібностей, темпераменту, характеру, вольових якостей, емоцій і мотивації.Здібності людини визначають його успіхи в різних видах діяльності. Від темпераменту залежать реакції людини на оточуючий світ - інших людей, обставини життя і т.п. Характер людини визначає його вчинки відносно інших людей.Вольові якості характеризують прагнення людини до досягнення поставленої мети.
Емоції і мотивація - це, відповідно, переживання людей і спонуки до діяльності і спілкування. Практично ніхто з дослідників не заперечує проти того, що провідним компо-нентом структури особистості, її системоутворюючою властивістю (ознакою, якістю) є спрямованість — система стійких мотивів (домінуючих потреб, інтересів, схильностей, переконань, ідеалів, світогляд і т. д.), що визначає пове-дінку особистості в зовнішніх умовах, що змінюються.Спрямованість робить організуючий вплив не тільки на компоненти структури особистості (наприк-лад, на небажані риси темпераменту), і на психічні стани (наприклад, подолан-ня негативних психічних станів за допомогою позитивно домінуючої мотивації) і пізнавальні, емоційні, вольові психічні процеси (зокрема, висока мотивація в розвитку процесів мислення має не менше значення, ніж здібності).Спрямованість разом з домінуючими мотивами має і інші форми проті-кання: ціннісні орієнтації, прихильності, симпатії (антипатії), смаки, схильності і ін. Вона виявляється не тільки в різних формах, але і в різних сферах життє-діяльності людини. Наприклад, можна говорити про спрямо-ваність морально-політичної (ліберальної або консервативної), професійної („гуманітарної” або „технічної”) і побутової (людина для будинку, для сім ' ї або „для друзів і под-руг”).Спрямованість особистості характеризується рівнем зрілості, широтою, інтенсивністю, стійкістю і дієвістю.Більшість психологів вважає, що людина особою не народжується, а стає.
Проте в сучасній психології немає єдиної теорії формування і розвитку особистості. Наприклад, біогенетичний підхід (З. Хол, 3. Фрейд і ін.) вважає основою розвитку особис-тості біологічні процеси дозрівання організму, соціогенетичний (Е. Торндайк, Б. Скиннер і ін.) – структуру суспільства, особистісної соціалізації, взаємо-стосунки з оточуючими іт. д., психогенетичний (Же. Піаже, Дж. Келлі і ін.). - не заперечуючи ні біологічних, ні соціальних чинників, висуває на перший план розвиток власне психічних явищ. Правильніше, мабуть, вважати, що особис-тість не просто результати біологічного дозрівання або матриця специфічних умов життя, але суб ' єкт активної взаємодії з середовищем, в процесі якого індивід поступово набуває (або не набуває) особистісні риси. Розвинута особистість володіє розвинутою самосвідомістю. Суб ' єктивно, для індивіда, особистість виступає як його Я („образ Я”, „Я-концепція”), система уявлень про себе, що знаходить себе в самооцінках, відчутті самоповаги, рівні домагань. Співвідношення образу Я з реальними обставинами життя індивіда дозволяє особі змінити свою поведінку і здійснювати мету самовиховання.Особистість є багато в чому життєво стійким утворенням.
Стійкість особистості полягає в послідовності і передба-ченості її поведінки, в закономірності її вчинків. Але слід враховувати, що поведінка особистості в окремих ситуаціях досить варіативно.В тих власти-востях, які були придбані, а не закладені з народження (темперамент, завдатки), особистість менш стійка, що дозволяє їй адаптуватися до різних життєвих обставин, до соціальних умов, що змінюються. Модифікація поглядів, установок, ціннісних орієнтації і т.д. в таких умовах є позитивною властивістю особистості, показником її розвитку. Типовим прикладом цього є зміна ціннісних орієнтації особистості в сучасний період, в період переходу України до ринкової економіки. .Численні експериментальні дослідження свідчать, що разом з формуванням нових, більш високих форм мислення відбуваються істотні зсуви в розвитку всіх інших психічних процесів, особливо в сприйнятті і пам ' яті. Нові форми мислення стають засобами здійснення даних процесів, і переозброєння пам ' яті і сприйняття підіймає їх продуктивність на велику висо-ту. Сприйняття з аналізуючого, що базується на очевидних ознаках, перетво-рюється на встановлююче зв ' язки, синтезуюче. Головне, що відбувається з психічними процесами пам ' яті і сприйняття, – їх озброєння новими засобами і способами, які формуються перш за все усередині задач, вирішуваних словесно-логічним мисленням. Це призводить до того, що і пам ' ять, і сприйняття стають значно більш керованою, вперше виявляється можливим вибір засобів для вирішення специфічних задач пам ' яті і мислення. Засоби тепер можна вибирати залежно від конкретного змісту задач.Для запам'ятовування віршів істотне значення має осмислення кожного слова, спожитого поетом, а для запам ' ятовування таблиці множення – встановлення функціо-нальних відносин між твором і співмножниками при збільшенні одного з них на одиницю.Завдяки переходу мислення на новий, більш високий ступінь відбу-вається перебудова всієї решти психічних процесів, пам ' ять стає мислячою, а сприйняття думаючим.
Перехід процесів мислення на новий ступінь і пов' язана з цим перебудова всієї решти процесів і складають основ-ний вміст розумового розвитку в молодшому шкільному віці.Тепер ми можемо повернутися до питан-ня про те, чому навчання може виявитися не розвива-ючим. Це може відбу-ватися у тому випадку, коли воно орієнтовано на вужі розвинуті форми психіч-ної діяльності дитини – сприйняття, пам ' ять і форми наочно-образного мис-лення, властиві попередньому періоду розвитку. Навчання, побудоване таким чином, закріплює вже пройдені етапи психічного розвитку. Воно плентається в хвості розвитку і тому не просуває його вперед. Розглянемо питання, яка ж сторона навчання виступає визначаючій для розу-мового розвитку в шкільному віці. Де лежить той ключ, використовуючи який можна значно усилити розвиваючу функцію навчання, вирішити задачу про правильне співвідношення навчання і розвитку в школі ? Таким ключем стає засвоєння вже в молодшому шкільному віці системи наукових понять.
Розвиток відвернутого словесно-логічного мислення неможливий без корінної зміни змісту, яким оперує думка. Змістом, в якому необхідно присутні нові форми думки і який їх необхідно вимагає, є наукові поняття і їх система.Зі всієї сукуп-ності суспільного досвіду, накопиченого людством, шкільне навчання повинне передати дітям не просто емпіричне знання про властивості і способи дій з предметами, а узагальнений в науці і зафіксований в системі наукових понять досвід пізнання людством явищ дійсності: природа, суспільства, мислення.
Енциклопедія лікарських трав і рослин
Енциклопедія кімнатних рослин
Всеукраїнська велика енциклопедія тварин
Енциклопедія корисного
Енциклопедія для школярів
Мегаенциклопедія
Енциклопедія з географії країн
