
Навесні біле,
літом зелене,
восени жовте,
взимку добре.
літом зелене,
восени жовте,
взимку добре.
Жовте, соковите, на дерев'янку надіте.
Низький та колючий,
Солодкий та пахучий.
Ягоду зірвеш - руку обдереш.
Солодкий та пахучий.
Ягоду зірвеш - руку обдереш.
Зимою й літом - одним цвітом.
Я завжди, в усякі дні,
Все стою в однім вбранні.
І свитину цю, що маю
Взимку й спеку не скидаю.
Батько сто синів має,
Кожному мисочку справляє.
Ніхто не лякає, а вона тремтить.
Зелена, а не гай,
біла, а не сніг,
Кучерява, а без волосся.
Я дерево - красень, а звуть мене...
За хатиною в садочку,
У зеленому віночку
Та в червоних намистинках
Стала, наче молода.
І збігаються всі діти,
Щоб на неї поглядіти:
За намисто кожен - смик!
Та й укине на язик.
Зветься ця рослина –
Червона ...
У вінку зеленолистім,
У червоному намисті
Видивляється у воду
На свою хорошу вроду.
Стоїть пані у лісочку,
Має червону сорочку.
Хто йде, той поклониться.
Навесні цвітуть, мов свічі,
Заглядають сонцю в вічі,
А під осінь ті свічки
Вдягнуть з голок кожушки.
Викупана в сонечку,
Стоїть собі донечка,
Бджоли сонячний медок
Дістають з її квіток.
Яскраві пелюстки
І запах пречудовий,
і хочеться усім їх
бачить знову й знову.
Живе один батько і тисячі синів має.
Всім шапки справляє, а собі немає.
Стала на поляні
В жовтім сарафані,
Підросте - всміхнеться,
Для вітрів вбереться
ЇЇ платтячко біленьке
Пишне та легеньке.
В жовтім сарафані,
Підросте - всміхнеться,
Для вітрів вбереться
ЇЇ платтячко біленьке
Пишне та легеньке.
Не гаряча, а пече - утечеш,
При дорозі не скубнеш - обминеш,
Дуже злючою бува ця трава,
називається вона...
Серед лісу червоне плаття висить.
Навесні вона в теплі
Виростає з – під землі.
Має трунок, має вроду
І дарує насолоду.
Як дерево називається,
що влітку в білий пух одягається.
На «я» починається,
І на «я» кінчається.
В саду росте,
На ній плоди є.
Сидить - зеленіє,
Летить - пожовтіє,
Впаде - почорніє.
Летить - пожовтіє,
Впаде - почорніє.
Сережки я повісила
Тонесенькі такі
І радісно і весело
Готуюсь до весни.
Загадаю загадку,
Зажену на грядку.
Нехай моя загадка
Лежить до весни.
Зажену на грядку.
Нехай моя загадка
Лежить до весни.
На літо вбирається,
А на зиму одежі цурається.
Дуже широке листя у мене
П'ятикутне і зелене.
Наче скульптор різаком
Працював над тим листком.
У мене листки новенькі,
Гостроверхі і дрібненькі,
Все шепочуть потихеньку
Із вітрами навесні.
На якому дереві я гойдаюся,
Жупан колючий маю,
на літо одягаю,
а восени скидаю.